• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Сторінка практичного психолога

Поради практичного психолога дошкільного закладу

КОНСУЛЬТАЦІЇ

ЛЕКЦІЇ

Інформація для роздумів:

· Якщо дитину постійно критикувати, вона вчиться ненавидіти.

· Якщо дитина росте у ворожнечі, вона вчиться агресивності.

· Якщо над дитиною сміятись, вона стає замкненою.

· Якщо дитина росте у докорах, то вона вчиться жити з відчуттям вини.

· Якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться приймати інших людей.

· Якщо дитину підбадьорювати, вона вчиться вірити в себе.

· Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною.

· Якщо дитина росте в чесності, то вона вчиться бути справедливою.

· Якщо дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей.

· Якщо дитина живе в розумінні та дружелюбності, вона вчиться находити любов в цьому світі.

Допомагаємо дитині подолати посттравматичний стрес

- Заохочуйте дитину до виконання щоденних справ. Повернення до звичного режиму життєдіяльності дасть дитині змогу відчути, що вона в безпеці. Вона має розуміти, що навчальний заклад — безпечне місце для неї. Будьте спокій­ними і виваженими, заспокоюйте дитину, уникайте додаткового тиску на неї.

- Надавайте дитині можливість вибору. Здебільшого травматичні події при­зводять до втрати контролю, хаосу, тому можливість вибору або контролю­вання (за умови, що це можливо) дадуть дитині змогу почуватися в безпеці.

- Оберіть дорослого, який зможе забезпечити дитині додаткову підтримку. Домовтеся з дитиною, до кого вона може звернутися в разі необхідності.

- Зберіть максимум інформації щодо систем переадресації для дітей, які потре­бують спеціалізованої допомоги фахівців. Якщо дитина має серйозні пробле­ми, що не зникають із плином часу, її потрібно направити до відповідного фа­хівця.

- Не слід замовчувати травмуюючу ситуацію. Дитині складно «просто забути про все». Тому варто вислухати її, обговорити почуття та міркування, які ви­никають у неї з приводу того, що відбувається.

- Будьте готовими до непростих запитань: «Чому відбулася та чи та подія?» (продемонструйте своє ставлення до ситуації), «Чи все буде добре?» (не да­вайте неправдивих обіцянок і марних надій, однак розкажіть, що рятувальні організації, волонтери, міністерства та відомства, військові та міліція роблять усе можливе для відновлення миру та порядку).

- Оголосіть хвилину мовчання. Поясніть дітям, що в такий спосіб вшановують загиблих.

- Подбайте про те, щоб дитина мала можливість гратися і працювати разом з однолітками, адже їхня підтримка дуже важлива для неї.

- Будьте готовими до діалогу з дитиною. Вона має знати, що ви готові її вислу­хати. Давайте прості та реалістичні відповіді на запитання дитини про трав­муючі ситуації.

- Подбайте про безпечне місце, у якому дитина зможе розповісти про те, що з нею сталося. Відведіть певний час для бесіди, щоб допомогти їй зрозуміти, що обговорювати те, що сталося, — нормально.

- Підтримуйте дитину у формуванні позитивних методів подолання стресу та страху. Допоможіть їй обрати оптимальні стратегії для тієї чи тієї ситуації, зверніться до її попереднього досвіду долання стресу.

- Будьте пильними до явищ навколишнього середовища, які можуть спричиняти певну реакцію в дитини, яка переживає посттравматичний стрес (погіршен­ня погоди, гучні звуки, роковини трагічних подій тощо). Передбачайте кризу і надавайте додаткову підтримку в ситуаціях, що можуть бути нагадуванням про травмуючі події. Допомагайте дитині підготуватися до цієї кризи. Попе­реджайте дітей, якщо збираєтеся, наприклад, увімкнути світло, різко підви­щити голос тощо.

- Чиніть опір намаганням дитини залучити вас до негативного переживання травми. Іноді діти провокують педагогів на повторення образливих ситуацій, адже вони долають стрес шляхом реконструювання травми за допомогою гри або взаємодії з іншими.

- Бережіть власне емоційне та фізичне здоров'я. Дитині, яка бачить поруч упев­нених, спокійних та бадьорих дорослих, швидше вдається нормалізувати свій стан.

Дитячі істерики та вередування

Тільки терпіння, увага, так, бажання розібратись, Ваша педагогічна спостережливість дають позитивні результати і мають перспективу створення конструктивних стосунків між батьками та дітьми. Серед проблем малюків, що найчастіше зустрічаються, є дитячі істерики та вередування, що виникають у незручний момент на людях. Дорослі будь – що намагаються це припинити, щоб відвернути увагу до них з боку оточення.

Всі батьки бодай раз це бачили. Ми усі цього боїмося. І ми усі з цим зіткалися чи зіткнемося рано чи пізно. Це важкий для батьків момент – коли дитина погано поводиться в громадському місці.

Будь – кому з родичів стає нестерпно соромно, коли серед юрби незнайомих людей його дитина влаштовує огидну сцену, починає поводитися як дикун чи вола як сирена. Усі наші мрії про ідеальну дитину випаровуються, коли ми (і всі люди навколо)чуємо цей жахливий крик «ХОЧУ!!!».

Що ж робити, коли у магазині Ваша дитина стає центром уваги? Як справитися з нею, коли вона репетує, падає на підлогу і дриґає ногами?

Кроки до подолання

Дійте відповідно до обставин. Багато батьків у такій ситуації намагаються зробити вигляд, що нічого не сталося. З вимушеною посмішкою вони не звертають уваги на дитину або кажуть їй: «Невже ти не знаєш, як треба поводитися в магазині?». Це неправильно! Дитину неможна ігнорувати, роблячи вигляд, ніби нічого не трапилось. Замість цього глибоко вдихніть, порахуйте про себе до 10 і зосередьте всю свою увагу на дитині.

Тримайте себе в руках. Оскільки це саме Ваша дитина влаштувала сцену, то і Ви самі виявляєтеся в центрі уваги оточення. Ви ловите на собі осудливі погляді, а може навіть почуєте кілька невтішних коментарів на Вашу адресу. Для багатьох з нас це гнітюче почуття, однак не варто втрачати самоконтролю і поступатися гніву, що виникає. Намагайтеся будь – що розв’язати проблему мирно. Не варто підвищувати голосу. Тим більше, не варто вдаватися до фізичного покарання (воно не знімає проблеми, а навпаки, загострює її і переводить на більш глибокий рівень, що може стати причиною негативного ставлення дитини до Вас). Візьміть до уваги інтереси Вашої дитини, а не те, що оточення подумає про Ваші батьківські здібності.

Розберіться в причинах. Чому це сталося? Що спонукало дитину вчинити саме так? Можливо, Ваша дитина вередує, бо занадто втомилася, причому втома може бути як фізичною, так і емоційною. Чотирирічній або п’ятирічній дитині, вже не говорячи про найменших за віком, важко довго перебувати серед юрби. Її втомлюють великі скупчення людей: масові концерти, різноманітні великі видовища та гамірні святкування. Тому варто не брати на такі заходи своїх малюків. Їм краще побути вдома у зручній та звичайній для них обстановці або в крайньому разі перебування Вас і дітей на таких заходах має бути короткотерміновим. Але найкраще все ж таки їх уникнути, щоб зайвий раз не спонукати дитину до проявів негативної поведінки та виникнення конфліктів у Ваших стосунках.

Великі очікування та давні бажання дитини, які нереалізовані. Можливо, вона справді давно мріяла про цю іграшку і плекала надію, що куплять її саме сьогодні. А можливо, їй просто в цю мить бракує Вашої уваги. Ї вона намагається бодай якось достукатись до Вас, щоб Ви помітили це. Ваші дії мають бути досить зваженими, але в жодному разі не емоційними та провокуючими, щоб не загострити ситуацію. Тому швидко і холоднокровно, як поліцейський на місці злочину, розберіться в причинах дитячого вередування. Після встановлення причини зробіть кроки назустріч і покажіть Ваше бажання зрозуміти та допомогти дитині.

Поговоріть з дитиною. Перший крок до розв’язання конфлікту – намагатися поговорити. Для цього Ви повинні бути на одному фізичному рівні з дитиною, тому або нахиліться до неї, або візьміть її на руки. Ви повинні також бути з нею на одному емоційному рівні, тому скажіть їй, що Ви теж відчуваєте розчарування і гнів. Пожалійте її. Усе це не обов’язково втихомирить дитину, але з цього завжди потрібно починати розв’язання будь – якого конфлікту.

Відверніть увагу. Намагайтеся відвернути увагу дитини від предмета чи причини її вередування. Увагу найменших дітей може відвернути будь – яка яскрава кольорова пляма чи гучна музика, інший цікавий для дитини предмет. Може допомогти також несподіваний вчинок з Вашого боку, реакція, яку дитина від Вас не очікує, наприклад: сміх, починаєте співати, кажете: «Подивись ось туди, а це хто чи що там?».

Поведіть дитину в інше місце. Якщо дитина довго не заспокоюється – намагайтеся змінити обстановку. Найкраще повести її в малолюдне місце. Зміна обстановки дуже добре відволікає увагу дитини. Якщо Вам довелося відкласти при цьому свої покупки – ну що ж поробиш, у житті бувають речі і гірші, зрештою, дитина важливіша.

Дайте зрозуміти дитині, що Ви її любите, але її поведінка неприйнятна. Дитина повинна розуміти, що існує «правильна» і «неправильна» поведінка. Погана поведінка завжди призводить до неприємних наслідків. Наприклад, Вам доведеться піти з парку або з Дня Народження. Якщо дитина усвідомлює, що погана поведінка так чи інакше карається (але у жодному разі це не має бути аж ніяк не фізичне покарання, це Ваша крайня реакція і то вона має полягати в тому, що Ви просто виводите з цього місця дитину), вона буде намагатися тримати себе у визначених рамках.

Але ніколи не поступайтеся примхам дитини, інакше вона може зрозуміти, що легко може маніпулювати Вами і буде домагатися свого будь – якими способами, у тому числі, влаштовуючи сцени в громадському місці. Важко миритися з вередуваннями на публіці, але ще важливіше в цей момент виявити батьківську мудрість і терпіння. Поводьтеся так, щоб не мати потім почуття провини перед своєю дитиною. Пам`ятайте, що це Ваша дитина, і її інтереси важливіші для Вас, ніж думки оточення. Тому не варто, щоб ваші дії були агресивними, це може обернутися втратою довіри до Вас в очах дитини.

Вередування, каприз – прагнення дітей, насамперед дошкільного та молодшого шкільного віку , домагатися чогось забороненого, недосяжного чи неможливого в цей момент. Вередування, зазвичай, бувають безпричинні, майже завжди супроводжуються плачем, лементом, тупотінням ніг, розкиданням перших предметів, що потрапили під руку. Часом вередування дитини безглузді і цілком нездійсненні. Наприклад, раптом хочеться молока, якого в домі немає, чи йти в дитячий садок з мамою, а дитину веде бабуся. Найчастіше діти, особливо раннього віку, 2 – 3 років, самі не можуть зрозуміти, чого хочуть. І справа тут не тільки в тому, що більшість з них не вміє ще говорити, а й у тому, що розумових навичок для узагальнення своїх переживань і емоцій не вистачає. Вередування можуть бути скороминущими, можуть зберігатися весь день, іноді вередування продовжуються досить тривалий період – місяць – два.

Для істерик у дітей характерні неймовірна яскравість, гротескність, свого роду «гра на публіку», залежність від зовнішніх обставин і наявності глядачів.

Дитяча істерика, зазвичай, супроводжується малими припадками: гучний плач, лементи, биття головою об стіну чи підлогу, роздряпування обличчя. У важких випадках (великі припадки) відбуваються мимовільні судоми, а також так званий «істеричний міст», під час якого дитина вигинається дугою. Характерною рисою дитячих істерик є те, що вони виникають у відповідь на образу чи неприємну звістку, підсилюються у разі підвищеної уваги оточення і можуть швидко припинитися після того, як ця увага зникне.

Сприятливими умовами для виникнення вередувань є перевтома, некомфортна обстановка, незручний одяг, погане самопочуття, підвищена емоційна збудливість, чутливість.

Якщо вередування й істерики в дітей постійні, це може бути наслідком захворювання нервової системи, і дитину варто показати лікарю – невропатологу. Якщо ж із здоров’ям усе гаразд, і вередування чи істерики при одному з батьків дитина собі не дозволяє, то корінь проблеми варто шукати в сімейних стосунках, а саме у реакціях батьків на поведінку дитини. Вередування можуть виникнути у відповідь на потурання дорослих, на їхні суперечливі вимоги чи на надмірно суворі заходи, що застосовуються до малюка.

Останнім часом, зустрічається такий погляд, що короткі напади роздратування можуть бути навіть корисні для нормального розвитку нервової системи дитини, бо такі вередування знімають внутрішнє напруження, дають вихід пригніченим емоціям, загнаним усередину бажанням. Це абсурдна і легковажна позиція!

Регулярні дитячі істерики призводять до психогенних змін характеру, розхитують нормальну психіку, породжують стійкі психопатичні стани. Такому типу поведінки відповідає така клінічна картина – нетерплячість, нетерпимість до думки оточення, вимогливість, підозрілість, уразливість, мстивість, гнівливість, неадекватність емоційних реакцій.

Дитячі істерики і вередування майже завжди є наслідком неправильної поведінки батьків. Якщо дитині усе дозволяють, виконують усі її забаганки, «тільки б вона не розхвилювалася», то наслідки такого виховання – звичайна примхливість, розпещеність і вседозволеність.

Багатьом мамам не вдається нічого придумати в такій складній ситуації, і вони воліють поступитися, або дитина замовкла. Це звісно, вимушений, але небезпечний шлях. Він призводить до того, що реакції дітей закріплюються і наступного разу повториться щось подібне, тільки з іще більшою силою.

Батькам варто чітко визначити список дозволених і заборонених речей, і завжди дотримуватися один раз встановленої заборони. Дитина, схильна до яскравих реакцій, використовує будь – яку тріщинку у стосунках між членами родини. Ось вона кидається з лементом на підлогу, чогось вимагаючи. Батьки непохитні. Маминої стійкості вистачає ненадовго, і вона каже: «Ну, гаразд, буде по – твоєму». А малюку тільки цього і треба. Він кричить і вимагає ще наполегливіше. Очевидно, що його демонстративна поведінка і була розрахована на маму.

Діти набагато спостережливіші, ніж ми гадаємо. І вони добре розуміють, що за цукеркою, яку мама не дає, треба йти до діда, що гуляти треба з батьком, бо він купує «заборонену» газовану воду, а якщо влаштуєш бабусі істерику, можна одержати все і трошки більше. Намагайтеся, щоб жоден з рідних не применшував авторитету іншого. Якщо мама не дозволила, отже, не можна; тато сказав – роби. У жодному разі один з батьків не повинен скасовувати заборон іншого. Батьки не повинні дозволяти дитині домагатися бажаного за допомогою істерик. Водночас, звичайно, потрібно бути терплячими і вміти знаходити компроміси.

У більшості випадків, особливо якщо дитина старша 4 – х років, корисно буває покарати, наприклад, позбавити солодкого чи чогось цікавого. Навчіть дитину вибачатися за свої вчинки. Але найголовніше – виробіть усією родиною єдину лінія заборон і заохочень. Потрібно вчити дитину висловлювати свої бажання прийнятним способом, пояснювати, що лементом одержати необхідне неможливо, і своєю поведінкою не закріплювати в дитині подібні маніпуляції.

Після того, як з істерикою буде покінчено, покажіть дитині, що і Ви не «залізні», що у Вас є нерви, що Вас теж можна засмутити. Ні, Ви, звісно, любите свого малюка, але його поведінка лякає Вас. Тому те, що він усе – таки взяв себе в руки, Вас не може не тішити.

Будьте чуйними до своїх діточок,

адже саме Ви любите їх найбільше!

ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДІТЬМИ?

Закінчився преддошкільний вік. Малюк уже може (у більшості випадків) контролювати свою поведінку, знає сімейні вимоги, у нього є певне почуття відповідальності. Але часто він буває плаксивий, лінивий, упертий, вередливий.

Як тут бути? Як уникнути конфлікту?

Конфлікти в родині – наслідки непорозуміння. Батьки не завжди вміють встановлювати довірливі взаємини з дітьми, обходити «підводні камені», вирішуючи проблеми.

А діти не розуміють батьків.

Характер родинних взаємин залежить багато в чому від стилю батьківської поведінки.

Найпоширенішими помилками дорослих у взаєминах із дитиною, є авторитарне нав’язування своєї думки або способу дії, зневажливе ставлення до дитячого оточення та ігнорування проблем. Часом батьки забувають власне дитинство й тому не розуміють своїх малюків, їхніх прагнень та вчинків.

Важливо порівнювати поведінку та взаємини малюка у різних середовищах. Якщо в дитячому садку і вдома поведінка неоднакова (у садочку слухняний, а вдома – ні), то, найімовірніше, причина цього криється у сімейних стосунках.

А от якщо дитина скрізь поводиться погано, то, ймовірно, причина полягає у деяких якостях її особистості.

Як бути батькам?

- Спиратися на позитивні риси дитини;

- Показувати приклад позитивної поведінки, не допускати розбіжності між власними словами та діями;

- Ніколи не оцінювати особистість, думки, емоції малюка, оцінювати потрібно лише його поведінку та вчинки;

- Не згадувати без особливої потреби негативні випадки, які були «колись», працюємо лише з тим, що відбувається «тут» і «зараз»;

- Іноді батьки звертаються до совісті малечі. Марно! Цей «апарат» у дітей ще не сформований. Краще перетворювати все на гру, адже ігрова діяльність природна в цьому віці.

Уважні батьки помічають, що у 3 – 4 роки дитина починає активно спілкуватися, вимагає уваги до своїх слів і повсякчас ставить безліч запитань «про все на світі» (вік «чомучок»!). Тому, попри втому і проблеми на роботі, складіть «програму» занять, які Ви можете запропонувати малюкові у вільний час. Помалювати разом, почитати книжку вголос, влаштувати ляльковий театр, погратися іграшками, скласти конструктор – вибір залежить від Ваших ситуативних спостережень і бажань дитини.

Чим краще малювати? Олівцями та фарбами! А ще – кавовою гущею, або навіть водою! Можна малювати пензлем для фарб, а можна пальцем, ганчіркою, чи старим маминим пензликом від косметики. Ще дуже цікаво спробувати притиснути до папірця пташине перо чи капнути чорнило з піпетки.

Губка і малярська щітка, сірник і власна долонька … Чай, чорнило, фарба, вода, клей … Старі газети та журнали, кухонний стіл, шматочки тканини … Усе це може стати приладами та матеріалами для малювання. Розмаїтість матеріалів, доступних для роботи, ставить малюкові нові завдання, змушує його щось вигадувати, розширює світогляд, дозволяє збільшувати контакт зі світом.

А ще – збільшити контакт із самим собою, адже, якщо лягти на аркуш паперу і попросити друга обвести твоє тіло, можна подивитися на себе збоку.

Відбиток долоньки на вітальній листівці може бути чудовим подарунком бабусі, яка давно не бачила внука …

Які книжки краще обирати для чотирирічної дитини?

Передусім, із чіткими, зрозумілими малюнками (якщо у тексті – лисеня, то і на малюнку – лисеня). Добре, якщо слова в тексті зрозумілі. Якщо ж ні – потрібно пояснювати їх під час читання. Непогано, якщо на сторінці є і малюнок, й слова, причому, слова, що стосуються малюнка. Чудово, якщо це веселі віршики, які легко запам’ятовуються, або захоплива пригода. Дуже добре, коли зрозумілі емоції на намальованих обличчях. Тоді дитина вчиться співчувати героям, розуміти смуток і радість, виокремлювати ці почуття у собі.

Що робити, коли дитина Вас «не чує»?

Деяких батьків турбує певна неуважність їхнього малюка: «Десять разів кличу, а він наче не чує!». Причин такої неуважності – безліч. Звісно, малюк може не хотіти щось робити і свідомо не реагувати на звернення дорослого. Але частіше буває, що він несвідомо відключається від того, що йому не здолати, чи від того, що для нього є неприємним. Не «дозріли» ще пальчики для швидкого зав’язування шнурків, і мама хоч 100 разів скаже « швидше!» - дитина не почує. Не подобається мити голову, і хоч кричи, хоч не кричи – до ванної кімнати не прийде: не почує. Захоплений мультиком – ніякими словами не докличешся обідати. Так навіщо ж мучити себе криком, усвідомлюючи, що це не діє?!

Якщо Ви зрозуміли, що у Вашого малюка бувають ситуації, коли він Вас не чує, то і не використовуйте голос, не надривайтеся. Підійдіть, візьміть за ручку, а то й на руки (не такий уже він і дорослий!). Квапитеся – зав’яжіть шнурки самі (дитина від цього не заледащіє, а от напруження зніметься). Не хоче їсти – зачекайте з їжею пів годинки (це не шкідливіше, ніж їжа через силу з поганим настроєм).

Від 3 до 5…

··· Корній Іванович Чуковський..., який дуже любив вік від 3 до 5 років, називав його «віком лінгвістичної геніальності». Малюк освоює всесвіт. Слово і світ для нього тотожні. Дитина, як губка, вбирає слова, фрази, звороти, враження. Отже, подбайте про те, щоб і словниковий запас малюка, і його запас знань про світ якнайбільше розширювалися.

Пам’ятайте, що в цьому віці діти не зводять очей з батьків. Зараз вони хочуть бути схожими саме на Вас і наслідують Вас у кожній дрібниці, тож скористайтеся цим.

Бажаєте, щоб малюк не виріс хамом, - будьте самі ввічливі з ним та іншими людьми. Намагайтеся, щоб Ваші слова не розходилися з діями. Діти дуже часто якісь речі запам’ятовують на рівні підсвідомості і потім просто повторюють побачене та почуте, а Ви, аналізуючи свої прорахунки у вихованні, не можете зрозуміти, де і коли неправильно вчинили.

У цьому віці діти ще хочуть знати, як правильно поводитися, бо намагаються «догодити» дорослим, будь – що «сподобатися» їм. Вони взагалі дуже допитливі, довірливі, простодушні, вразливі, з легкістю засвоюють будь – яку інформацію. Якщо у майбутньому Ви не хочете конфліктувати з Вашою дитиною – підлітком, до вже зараз привчайте її до праці, робіть що – не будь разом – це принесе величезне задоволення і Вам, і дитині. Обов’язково пояснюйте малюку, що, навіщо і чому Ви робите, а він хай спробує повторити. Не забудьте похвалити маленького помічника (навіть, якщо поки не все виходить до ладу) і намагайтеся закінчити Ваші заняття раніше, ніж з’явиться відчуття втоми, - тоді інтерес до спільних справ не згасне.

Якщо Ви вирішили погуляти і хочете, щоб Ваша дитина насолодилася спілкуванням із Вами, не беріть із собою друзів. Адже друзі відволікатимуть Вашу увагу на себе, а дитині доведеться «бути при Вас», але не «разом із Вами».

І ось на що хочу ще звернути увагу. Час від часу діти починають пустувати, буянити, вередувати, впиратися, щоб будь – яким чином привернути до себе увагу або за щось досадити дорослому. Як краще вчинити у відповідь???

По – перше, загасити в собі роздратування і заспокоїтися. А потім, щоб заспокоїти і привести до тями свою малечу, можна використати спосіб «сидіння на стільці». Ви можете шити, в'язати, готувати – а дитина хай спокійно сидить біля Вас. Коли Ви позбавляєте дитину свого товариства,погана поведінка втрачає сенс. У цьому випадку Вам не доведеться читати довгі нотації – Ваша поведінка і дотримання обіцянок пояснять малюкові, що спосіб, яким він скористався, не найкращій.

І не забувайте про найголовніше: Ви повинні бути послідовними не тільки в покараннях, але й у схваленні, підтримці, заохоченні хороших вчинків Вашої дитини.

Сучасний життєвий ритм стрімкий і напружений, тож сім`я має бути притулком для душі, місцем переходу до стану розкутості, зняття психологічного напруження. Хороша сімейна атмосфера передбачає добре, дбайливе, уважне ставлення одного до всіх членів родини. І тоді у Вас виростуть чудові діти – людям на радість і Вам на втіху!

Я дуже Вам цього бажаю!!!